ЕЛІПОЛЬ – ELISTONE.LOVE

Давним-давно, коли знімки робили великими плівковими фотоапаратами та проявляли сріблом, жила собі маленька дівчинка на ім’я Ела. Вона була рудою, дуже неслухняною та частенько любила потупати ніжками.

Одного разу вона тяжко захворіла, і їй довелося багато часу провести зачиненою в старій і брудній лікарні без ремонту та навіть гарячої води. Там усе розвалювалося, фарба відходила від стін, а ліфти трусились і скрипіли. Тендітна дівчинка в окулярах не мала нікого, із ким могла би сміятися й пустувати. Та оскільки вона була безстрашною, то частенько ночами тихцем виходила з лікарняної палати. Їй подобалося гуляти темними коридорами та мріяти. От би в неї були інструменти! Тоді вона відремонтувала би все навколо – закрутила всі шурупи, поклала нову плитку, пофарбувала старі стіни.

За кілька років, коли Ельжбетка виросла в дорослу красиву дівчину, лікарі зуміли ї вилікувати. Нарешті вона змогла повернутися в свою школу та свій дім. Вона стала розумною та чемною панною. Прагла надолужити втрачений час – добре навчалась, а після школи шила сумочку зі старих вельветових брюк. Та сумочка вийшла дуже гарною, вона мала кілька відділів і спеціальну кишеньку для гаманця.

Незабаром Ельжбетка, а точніше доросла Ела, захопилася фотографією. Вона вступила в спеціальну школу, щоб дізнатися, як працює фотокамера і як налаштувати усі ті кнопки та коліщата, щоб зображення виходило різким і яскравим. І як проявляти ті знімки потім – чарівним еліксиром у темній кімнаті.

Під час тих таємних занять вона познайомилася з юнаком на ім’я Кшиштоф. Він завжди усміхався, а в його наплічнику була карта світу – він мріяв про навколосвітню подорож.

Із того часу Ела та Кшишек повсюди ходили разом, а в подарунок вона зшила йому на швейній машинці пасок на фотоапарат. Разом вони гуляли серед закинутих фабрик і залазили на дуже високі комини відпрацьованих вугільних шахт. Невідомо, коли вони покохали одне одного, і хоча грошей на весілля не мали, все ж вирішили одружитися. Ела сама зшила собі весільну сукню, а свято допомогли влаштувати друзі.

Ела ніколи не полишала свою сумку, у якій тримала різні необхідні їй скарби. Наприклад, коли вони їхали на весілля, у машині відпав поворотник. І наша Ела одразу вийняла з кишеньки сумки п’ять шурупів та одну викрутку, якою той поворотник і закрутила. Її сумочка завжди була дуже чистою, тому в ній не малося жодного сміття, лише сім жуйок, необхідних для ремонту відколотої плитки й пригощання друзів, письмове приладдя – перо, кулькова ручка, маркер і олівець, яким і підписали свідоцтво про шлюб. А ще сім метрів мотузки, про всяк випадок…

Вони були дуже щасливими та часто переїздили. Коли в світі відбувалося щось цікавезне, Кшиштоф діставав свою карту, шукав, де це сталося, і вони одразу їхали туди робити знімки та фільми, а потім надсилали їх у газети й на телебачення. Щоб діставатися усюди скоріше, Кшишек навіть навчився пілотувати літак. У подорожах вони познайомилися з багатьма цікавими людьми, яких завжди запрошували до себе на гостину. Теплими літніми вечорами вони любили спати в наметі біля вогнища та співати улюблені пісні під гітару.

Ела завжди була готова до різних несподіваних випадків, що могли з ними статися. У одному з багатьох відділів її сумочки зберігалися ліхтарик, велика 9-тивольтна батарейка, набір для шиття (раптом наплічник Кшишека порветься), скоч, три англійські шпильки, чотири ватні палички для чистки вух і один складний ніж для кемпінгу.

На жаль, у Ели та Кшишека не було власних дітей, тож вони тішилися тим, що мали. У кишеньку для гаманця Ела збирала дрібні монети.

Одного разу, коли вони були дуже далеко від дому, Ела сильно захворіла, і з того часу їй довелося постійно залишатися в ліжку. На біду, із нею захворів увесь світ – люди перестали ходити в гості, навіть друзям зробилось невесело разом співати під гітару біля вогнища, просто гуляти в парку чи збиратися на Різдво. Тоді друзі почали писати Елі листи та надсилати листівки, розповідаючи про свої пригоди, а Кшишек читав їй у ліжку і показував на своїй карті – із якої частини світу це послання прилетіло.

Найважливіше, що вони обоє не втрачали почуття гумору, ні на мить. Навіть лежачи в постелі, Ела ремонтувала все, що траплялося під руку, а ночами шила на швейній машинці. Коли в неї забракло сил і на це, вона вирішила, що на всі гроші, які вона зібрала в свою маленьку кишеньку, вона купить велику-превелику ділянку землі. Із цим вона швидко справилася через Інтернет та, на жаль, не змогла її побачити, бо відчувала себе все слабшою і слабшою. Щоб не думати про хворобу, вони з Кшишеком планували благоустрій ділянки, що вони там побудують, які посадять дерева та квіти. І назвали гарно – Еліполь.

Шкода, та Ельжбета не встигла побачити свою ділянку. Кшиштоф взяв із собою карту і – як раніше разом – нині один помандрував на Еліполь. На полі в оточенні плакучих верб лежав величезний камінь. Під ним Кшишек закопав сумочку коханої дружини. Він запам’ятав кількість речей, які Ела завжди носила з собою, у особливому порядку – так на карті з’явилися координати в градусах, мінутах і секундах: 51*07'47”N i 19*33'41”E.

Друзі Ели та Кшишека посадовили квіти та дерева навколо каменю, під яким лежить чарівна сумка. Поле стало казковим садом, а з урожаю яблук, слив і груш нині роблять смачнючі десерти, компот, вино та лікер. У цьому саду є місце для пікніка з піснями на гітарі біля вогнища, як любила Ела.

До сьогодні друзі, які часто відвідують це місце, сидячи біля багаття, можуть побачити літак Кшишека. Він пролітає над їхніми головами та махає крильми на згадку про Ельжбету.

Минають роки, світ змінюється, дерева в саду розростаються, а разом із ними ростуть закріплені на гіллі гойдалки. Будь-яка дитина, яка випадково опиняється в саду біля каменю, фантазує, що може покласти в чарівну сумку маленької Ели, закопану глибоко під землею. Що може знадобитися в житті, щоб упоратися з кожною ситуацією.

А як щодо вас? Що би ви поклали в цю сумочку?



Автори: Ельжбета та Кшиштоф Куш